Незамінний продукт для приготування плову, ризотто, супів, паельї, різних закусок, оцту, вина, десертів та ще безлічі страв і напоїв — це, звісно, рис. І якщо для європейців рис — це просто один з багатьох їстівних злаків, то для більш ніж половини населення світу, включно з усіма мешканцями Східної та Південно-Східної Азії, він є основним у харчуванні — в цих краях стравами з рису харчуються двічі або тричі на день. Не дивно, що споживання рису сформувало особливу культуру, а його виробництво має неабияке значення для економіки багатьох держав. Звісно, люди не змогли обійти своєю увагою цей поширений і водночас унікальний за властивостями продукт, тому заснували Всесвітній день рису, який щороку відзначається 20 вересня.
Суперечки щодо походження рису серед
археологів і ботаніків тривають давно, проте найпоширенішою є думка, що
вирощувати цю культуру почали в центральних областях Китаю, вздовж берегів
річки Янцзи. На користь цієї версії свідчать унікальні рисові зерна віком 7000
років, знайдені на цій території. З Китаю злак потрапив до Індії, Індонезії,
Кореї і Японії, а пізніше про нього дізналися європейці і мешканці Північної та
Південної Америки.
Рис — це трав’яниста рослина, висотою до
1,2 метра, з порожнистим стеблом і вузьким листям та мичкуватою кореневою
системою. Волоть, або суцвіття, складається з колосків, у яких визрівають
зерна. Сорти рису дуже різняться щодо форми та ваги волоті, а також щодо
продуктивності рослини. Рисові зерна бувають білого та бежевого кольорів і
досягають в довжину до 1 сантиметра. В основному рис культивують в умовах
тропічного та субтропічного клімату — ця рослина потребує дуже великого обсягу
сонячного світла та вологи, тому рисові поля зазвичай розташовані у заплавних
дельтах річок та на прибережних рівнинах.
Висаджують рис перед початком дощового
сезону, найчастіше розсадним способом — саджанці розміром у кілька сантиметрів
стійкіші до хвороб та бур’янів, ніж зерна. В більшості країн-виробників сівба
відбувається вручну, тому це досить важка робота — селяни ходять босоніж по
полю, вкритому рідким мулом, і певним чином розкидають саджанці. Збирають
врожай так само, як і тисячі років тому — за допомогою серпа. Зрізані стебла
обмолочують, зерна просушують та продають для подальшої обробки. Лише в
розвинутих країнах, зокрема, в Японії, процес вирощування та збору цієї
культури майже повністю механізовано.
ЛЕГЕНДИ КИТАЮ ПРО РИС
Китайці мають багато легенд про рис. За
однією з них, цей злак з’явився після великої повені, яка знищила всі посіви.
Саме тоді в поселення прийшла собака, до хвоста якої був прив’язаний рисовий
колосок. Люди почали сіяти зерно, що могло рости навіть у воді, і врятувалися
від голодної смерті.
Інша легенда розповідає, що рис
подарував китайцям Жовтий імператор, також відомий як «Батько зерна».
ПОДОРОЖ РИСУ ДО ЄВРОПИ
Люди неазійського походження досить
довго нічого не знали про рис. Цю культуру не вирощували в Давньому Єгипті,
немає згадок про неї і в Біблії. Лише в IV столітті до нашої ери з’явилася
перша згадка про рис, яка належить Александру Македонському. До речі,
батьківщиною цього злаку він називав не Китай, а Індію. Загалом в античній
культурі місця для рису не було — греки та римляни віддавали перевагу іншим
зерновим. Лише завдяки арабським завойовникам у VIII столітті рис потрапив до
Іспанії, звідти — до Італії та Франції і таким чином поширився серед народів
Європи та решти світу.
ершими вирощувати рис в європейських
умовах спробували італійці, хоч і не були достатньо обізнані з технологією. На
відміну від китайських селян, що запускали на рисові поля рибу, яка поїдала
личинки комах та паростки бур’янів, середньовічні європейці просто затоплювали
ділянки землі і висівали рис. В результаті там масово плодилися комарі,
особливо малярійні, та й врожаї були дуже низькими. З культивуванням не
склалося, тому рис, імпортований з Азії, став предметом розкоші нарівні з
китайським шовком та спеціями.
У XVIII столітті морські торговельні
компанії почали доставляти рис з європейських колоній. Популярність страв з
цього злаку зростала — після колонізації Індії
каррі з рисом припало до смаку
британцям, а до Нідерландів з індонезійських плантацій прийшла традиція
«рийстафелю» — «рисового столу», тобто цілого комплексу індонезійських страв,
об’єднаних великою порцією рису.
Немає коментарів:
Дописати коментар