Імя уродженця Одеси та мешканця Бердянська, мікробіолога, який зумів впоратися з цими страшними захворюваннями майже нічого не скаже більшості людей, як не говорило за його життя.
Епідемії смертельно небезпечних хвороб здавна вважалися страшним покаранням для людства, а слова «чума» та «холера» й донині у багатьох мовах використовуються для позначення прокляття. Мікробіолог, що зумів впоратися з цими захворюваннями - уродженець Одеси, проте його ім'я майже нічого не скаже більшості наших співвітчизників, як не говорило за його життя. Але в Індії Володимиру Ароновичу Хавкіну присвоїли звання «махатми», на його честь назвали бомбейський бактеріологічний інститут. Йому вручала орден Кавалера Індійської імперії королева Вікторія, в Ізраїлі висаджено гай пам'яті Хавкіна, а у місті його дитинства, Бердянську, є лише невеликий музей при санепідстанції.
Володимир був молодшим з дітей у великій родині вчителя Арона Хавкіна та його дружини Розалії. Він з'явився на світ 15 березня 1860 в Одесі, а в 1871 року родина перебралася до Бердянська. Там майбутньому знаменитому мікробіологові пощастило стати учнем гімназії, серед випускників якої було чимало видатних особистостей, включаючи Петра Шмідта.
Володимир виявляв велику схильність до природознавства, та, незважаючи на складне матеріальне становище родини, вирішив вступати до Одеського університету. Під керівництвом професора Мечникова Хавкін став вивчати біологію найпростіших мікроорганізмів з таким заняттям, що буквально не виходив з лабораторії. Однак у ті часи студенти були найбільш активною силою політичних рухів, тож Володимир не зміг залишитися осторонь. Він приєднався до народовольців, потім до членів організації «Чорний переділ», брав участь у студентських сходках і відразу ж потрапив під негласний поліцейський нагляд.
1881 року, після вбивства царя Олександра II, Хавкіна виключили з числа студентів, але відновили за настійним клопотанням Мечникова.
1882 року частина студентів і викладачів, у тому числі й Хавкін і Мечников, подали протест проти дій ректора університету, у результаті чого студентів відрахували з вишу, а Мечников пішов у відставку. Знаменитий учений переїхав до Швейцарії, а Володимир Хавкін підробляв репетиторством. Але 1884 року він зміг здати екстерном необхідні іспити та захистити дисертацію на звання кандидата природничих наук.
Молодому вченому ледве вдалося знайти роботу музейного препаратора, що давала можливість продовжувати дослідження. 1888 року Хавкін переїжджає до Швейцарії та починає працювати в університеті Лозанни. Незабаром він отримав запрошення від Мечникова, котрий проводив дослідження у лабораторії Пастера.
Наукову роботу Хавкіну довелося поєднувати зі скромно оплачуваною посадою молодшого бібліотекаря. Результатом трьох років напруженої праці та аскетичного життя молодого вченого стала розробка протихолерної вакцини.
Зроблене відкриття мікробіолог випробував на собі - спочатку зробив ін'єкцію самої вакцини, що викликала вельми хворобливі симптоми, потім ввів собі препарат збудників холери, які опинилися нейтралізованими протягом доби. Далі ефективність нової вакцини перевірили на собі ще два добровольця, після чого про неї заявили у пресі.
Володимир Хавкін безоплатно запропонував своє відкриття, у першу чергу, рідній країні, в якій в той час лютувала епідемія цього страшного захворювання та виникали холерні бунти. Однак ні батьківщина, ні континентальна Європа вакциною Хавкіна не зацікавилися. Винятком став уряд Великобританії, заклопотаний поширенням холери в Індії, і вченного відрядили до Калькутти.
Ситуація ускладнювалася тим, що традиції індуїзму забороняли застосування препаратів, виготовлених на тваринній основі, а дії мікробіолога зустрічали запеклий опір релігійних верств, аж до неодноразових погроз вбивства. Однак через неймовірну наполегливість Хавкіна в Індії провели вакцинацію 42 тисяч людей й показники захворюваності та смертності різко знизилися. Правда, умови тропічного клімату виявилися згубними для самого Хавкіна. Після захворювання на важку форму тропічної малярії він повернувся до Європи. Але спокійна наукова робота тривала недовго.
1896 року в Індії вибухнула епідемія бубонної чуми і Хавкін знову вирушив до Бомбею, де у місцевому медичному коледжі організував лабораторію. Перші зразки протичумної вакцини були готові вже за три місяці. Знову дослідник провів перше випробування препарату на собі. Хавкін зробив ін'єкцію десятиразової дози, після якої він, незважаючи на хворобливий стан, продовжував звичайну роботу, щоб переконатися у повній відсутності шкідливих наслідків. Пробна вакцинація ув’язнених у в'язниці засвідчила майже стовідсоткову ефективність вакцини, після чого в Індії розпочалися масові щеплення.
Діяльність мікробіолога отримала високу оцінку Британської корони – він став кавалером Індійської імперії, місцевий вельможа надав лікареві свій особняк. Однак політичні заворушення на півночі Індії, а також ненавмисне зараження на правець через порушення правил вакцинації кількох селян, змусили Хавкіна покинути Індію та серйозно вплинули на його характер, й без того досить замкнутий.
1907 року, після запрошення індійської влади, мікробіолог продовжив свої дослідження у Бомбеї, потім працював в Англії та Франції, а під час Першої світової війни організовував вакцинацію британських військовослужбовців. Останній період життя Хавкін присвятив філантропічній та релігійної діяльності. 1927 року він ненадовго приїхав на батьківщину відвідати родичів. Смерть великого мікробіолога настала 28 жовтня 1930 року у Лозанні.
Ще одне посмертне визнання заслуг вченого відбулося 1935 року, під час спалаху чуми в Гуджараті. Тоді Махатма Ганді особисто відвідав інститут в Бомбеї, детально дізнався чи суперечить індуїзму технологія приготування м'ясного бульйону для вакцини танеобхідність винищення гризунів. Після кількох годин роздумів Ганді висловив бажання вакцинуватися та закликав жителів країни слідувати рекомендаціям медиків…
Немає коментарів:
Дописати коментар