Історія речі.

 Сірники:винахід для самогубців

      Білий фосфор, який спочатку використовувався для виготовлення сірників, призводив до випадіння зубів і захворювання кісткових тканин. Незважаючи на це, таким «винаходом» людство труїло себе більше ста років

 

      Що ми знаємо про сірники? Маленькі, сухі, у коробочці, легко запалюються? Сьогодні – так, а ще сто років тому все було інакше. Сірники були «мокрими», до 0,9 метра в довжину, а про безпеку і мови не було. Суміш, яка використовувалась в процесі їх виробництва, була не тільки гримучою, здатною призвести до вибуху, а й сама по собі шкідливою для здоров’я.

      Взагалі, вчені вважають, що саме використання вогню і зробило людину – людиною. Вогонь зігрівав житло, допомагав готувати їжу, виготовляти посуд, виплавляти залізо, мідь, тощо. Але, щоб як слід опанувати цю стихію, людству знадобився довгий шлях у тисячі років.

Перший вогонь був здобутий людиною - тертям двох шматочків дерева, причому деревний пил і тирса нагрівалися настільки сильно, що відбувалося їх самозаймання.

      На зміну дерев'яним паличкам прийшло знамените кресало. Це дуже простий пристрій: шматком сталі або мідним колчеданом вдаряли об кремінь та висікали іскри.

Саме кресало на довгий час залишається єдиними «сірниками» людства, яке вже побудувало піраміди, створило парову машину Джеймса Уатта, перший пароплав Роберта Фултона, ткацькі верстати, телеграф і навіть телефон. Але тільки не сірники! Принаймні, такі, які були б безпечними.

      Перші сірники з’явилися в 1805 році. Один їх кінець був намащений сумішшю сірки, бертолетової солі і цукру, а до іншого прив'язували маленьку скляну кульку з сірчаною кислотою. Щоб запалити сірник, кульку розбивали, і сірник запалювався. Джон Уокер придумав занурювати сірники у сірку або у бертолетову сіль і потім змушував їх займатися тертям об наждачний, або, як тоді казали, скловидний папір. Але вони запалювались лише при сильному терті і розкидали вогонь по всіх напрямах.  До того ж, сірники Уокера були довжиною у цілий ярд (0,9 метра), та мали жахливий запах. Пізніше почали надходити у продаж сірники меншої величини.

      Наступний крок зробив німецький студент-хімік Каммерер, ім’я якого, на жаль, історія не зберегла. Причому Каммерер зробив своє відкриття ... у в'язниці, куди його посадили за участь у студентських заворушеннях. Літній тюремник перейнявся співчуттям до юного хіміка і став потихеньку приносити в камеру хімічне обладнання та реактиви. Одного разу Каммерер додав до сірки фосфор, чиркнув сірником по стіні камери, і сірник загорівся ясним полум'ям. Це сталося в 1833 р.

     У 1866 році в Швеції додумалися змішати фосфор з піском і наносити суміш на один бік сірникової коробки - такі сірники назвали шведськими.

     І ось, нарешті, в 1889 році відбулася кульмінація розвитку сірників. Була винайдена сірникова коробка. Сірники уже не потрібно було мочати в спеціальний розчин чи терти об наждачку. Однак, незважаючи на те, що її вигадав Джошуа Пьюссі, патент на винахід отримала компанія “Diamond Match Company” - компанія, яка лише внесла невеликі зміни у коробку. А саме - винесла смужку «запалювання» на бортик коробки. Раніше ця смужка перебувала всередині.

     Тим часом сірники все ще залишались шкідливими для здоров’я.  Білий фосфор, що застосовувався для виготовлення сірників, викликав у робочих сірникових фабрик захворювання кісткових тканин, випадання зубів і омертвіння ділянок щелеп. У 1906 році у Берні (Швейцарія) була підписана міжнародна угода, яка забороняє виготовлення, імпорт і продаж сірників, що містять білий фосфор. У зв'язку з цією забороною в Європі були розроблені нешкідливі сірники з аморфним - червоним фосфором.

     Та тільки у  грудні 1910 Уільям Ферберн розробив нову формулу нешкідливих сірників зі сесквісульфідом фосфору. Компанія опублікувала формулу патенту і дозволила всім конкурентам користуватися нею безкоштовно. Був прийнятий закон про обкладення кожної коробки сірників з білим фосфором податком, рівним двом центам, після чого сірники з білим фосфором були витіснені з ринку.

Історія сірників

     1805 рік - французький хімік Жан Шансель винайшов дерев'яні сірники, які запалюються при зіткненні головки з суміші сірки, бертолетової солі і кіноварі з концентрованою сірчаною кислотою

    1826 рік - англійський хімік і аптекар Джон Уокер винаходить хімічні сірники. При терті такого сірника об наждачний папір (тертку) або іншу досить жорстку поверхню його головка легко запалюється. Але довжина таких сірників була – ярд.

    1830 рік - 19-річний французький хімік Шарль Соріано винайшов фосфорні сірники, що складалися з суміші бертолетової солі, білого фосфору і клею. Ці сірники були дуже вогненебезпечні, оскільки загорялися навіть від взаємного тертя в коробці.

    Вихід з ситуації знайшли, застосувавши фосфорно-сірчані сірники. Їх головка виготовлялася в два етапи - спочатку держак вмочали в суміш сірки, воску або стеарину, невеликої кількості бертолетової солі і клею, а потім у суміш білого фосфору, бертолетової солі і клею. Спалах фосфору запалював більш повільно палаючу суміш сірки і воску, від якої запалювався держак сірника.

     У 1855 році шведський хімік Йохан Лундстрем наніс шар червоного фосфору на поверхню наждака і замінив ним же білий фосфор у складі головки сірника. Такі сірники вже не завдавали шкоди здоров'ю, легко запалювалися, і практично не самозаймалися. Йохан Лундстрем патентує перші «шведські сірники», які дійшли практично до наших днів.

     1906 рік була прийнята міжнародна Бернська конвенція, яка забороняє використання білого фосфору при виробництві сірників. До 1910 року виробництво фосфорних сірників у Європі та Америці було повністю припинено.

     У даний час сірники, що виготовляються в більшості європейських країн, не містять сполук сірки та хлору - замість них використовуються парафіни і безхлорні окислювачі.